Артем Лоік, Абіє - Молитва 2

Чи люблю тебе не питай,
бо любов моя не мине...
Ти за край ідеш... Так за край!
Щоб залишити мені мене.
Я хотіла тобі дати рай,
та Диявол його не мине…
Не щади його, а карай!
Щоб залишити мені мене.
Ствол 415 міліметрів, а тому
смерть не довго до мене в економкласі летіла,
та я відпросився у старої знову додому,
у мене на землі залишилось незакінчене діло.
Затягнув"пальоний" турнікет і двинув у темряву,
воля до життя сильніша будь-яких панацей,
у смерті руки трусяться немов би від тремору,
дала маху і я лізу з того світу на цей!
І хватаюсь за землю, що є сили і духу,
і в багні серед бруду — віднаходжу коріння,
і беруся за нього, як за мамині руки,
а у грудях грохоче моя Україна…
Кращі люди не вагаючись засіяли небо,
гірші люди не вагаючись чекають плоди,
а я лізу по землі і її мої ребра
орють для голів сліпої орди.
Чи люблю тебе не питай,
бо любов моя не мине...
Ти за край ідеш... Так за край!
Щоб залишити мені мене.
Я хотіла тобі дати рай,